Складні, кризові часи в Україні змусили мільйони людей адаптуватися до нової, болісної реальності, але для жінок і вразливих груп населення ці зміни стали особливо відчутними. Вони не просто переживають втрату домівок, близьких чи економічної стабільності – вони долають щоденні випробування, пов’язані з міграцією, зростанням ризиків насильства та дискримінації. У таких умовах право на безпеку, гідність і рівні можливості перетворюється з абстрактної ідеї на фундаментальну потребу, що визначає виживання.
Попри ці виклики, по всій Україні діють ініціативи, які стають осередками надії та підтримки. Вони виходять за рамки традиційної гуманітарної допомоги, такої як забезпечення їжею чи одягом, і пропонують щось більше: емоційну підтримку, безпечний простір і можливість відчути себе почутими.
Місцеві та регіональні гуманітарні організації часто працюють там, де великі міжнародні структури не можуть діяти повною мірою. Їхня сила – у глибокому розумінні місцевих потреб, адже учасниці цих ініціатив самі є частиною громад, які вони підтримують. Це дозволяє їм реагувати оперативно, гнучко й адресно, допомагаючи не лише вистояти фізично, а й зберегти психологічне здоров’я, закладаючи основу для відновлення.
У цьому матеріалі ми розповімо про три ініціативи, проєкти яких підтримала організація “Українська Феміністична Мережа за Свободу і Демократію”. Усі вони об’єднані спільними цінностями, але унікальні у своїх підходах. “На межі” зосереджується на психологічному відновленні жінок, які були змушені покинути свої домівки через війну. Там створюють простір для солідарності, арттерапії та навчання. “Норма Віта” допомагає жінкам, ЛГБТІК+ та ВПО з Херсонщини, а також тим, хто знайшли прихисток в Одесі та інших містах. Організація поєднує гуманітарну підтримку з професійними курсами, щоб дати людям шлях до економічної незалежності. “Колективи Солідарності” забезпечують гуманітарною допомогою жителів прифронтових і деокупованих територій, підтримують медичні заклади та тварин, які постраждали від війни.
Їхні історії – це свідчення того, як у часи невизначеності можна діяти, спираючись на принципи феміністичної солідарності, поваги до різноманіття та віри в зміни. Це розповіді про людей і простори, які навіть у найтемніші часи творять надію, підтримку та впевнені кроки до справедливішого майбутнього.
“На межі”: підтримка жінок у прифронтових громадах через безпеку, терапію та освіту
Краматорськ сьогодні став домом для тисяч жінок, які змушені були рятуватися з окупованих територій або населених пунктів, де бойові дії не вщухають ні на день. Бахмутський, Краматорський, Волноваський, Покровський райони Донеччини – ці назви для них пов’язані з втратою: домівок, роботи і загалом звичного мирного існування. Життя в умовно безпечному місті не знімає з них постійного тиску війни: поруч – фронт, у голові – думки про повернення додому, в серці – невизначеність майбутнього.
У Краматорську бракує місць, де жінки могли б отримати психологічну підтримку, відчути себе в безпеці та знайти сили рухатися далі. Більшість гуманітарних проєктів зосереджені на базових потребах – їжі та засобах гігієни, – однак вони не вирішують, а іноді й не торкаються глибших проблем: хронічного стресу, тривожності, втрати відчуття власної цінності. Саме тому ініціатива “На межі” реалізувала проєкт, що допомагав жінкам не лише виживати, а й відновлюватися.
Волонтерка та представниця ініціативи Людмила Сніцаренко розповіла, що їхня команда організовувала зустрічі для жінок, які були змушені залишити свої громади. До початку занять вони часто відчували невпевненість, розгубленість і втрату звичного оточення, але згодом у них з’явилося відчуття, що навіть у таких умовах можна бути сильними, активними та впевненими в собі. Учасниць знайомили з інструментами для підтримки психологічного стану, розповідали про освітні програми для переселенок, ділилися корисною інформацією. “Вже минув час, але ми й досі отримуємо слова подяки за підтримку, яка була такою своєчасною”, – додає вона.
Проєкт поєднував гуманітарну підтримку з трьома модулями, що мали освітній і терапевтичний компоненти. Жінки брали участь у заняттях з арттерапії, творчих майстернях та психологічних практиках, які допомагали зняти напруження, повернути емоційний баланс і відкрити нові ресурси в собі. Цей процес став не лише терапією, а й способом налагодити соціальні зв’язки: учасниці знайомилися, обмінювалися досвідом і створювали власну мережу підтримки.
Окремий напрямок роботи – надання індивідуальних наборів безпеки, які отримали 50 активних жінок. Вони містили усе необхідне для екстреної евакуації та релокації у випадку посилення бойових дій або знищення житла. Це – практичний інструмент виживання, але й символ турботи: кожен такий набір показував жінкам, що їхнє життя цінне і хтось подбав про їхню безпеку.
Навчальні тренінги, які проводила ініціатива “На межі”, підвищували правову грамотність, зміцнювали психологічну стійкість і впевненість у собі навіть у найскладніших умовах. Завдяки розвитку творчих навичок жінки отримали шанс почати власну справу у сфері хендмейду, що допомогло їм відновити фінансову стабільність.
Людмила Сніцаренко відзначає, що з часом серед жінок почали формуватися невеликі спільноти. Наприклад, учасниці, які відкрили власну справу, періодично почали збиратися в офісі, обговорювати робочі питання, ділитися досвідом. Коли потрібна фахова консультація, туди запрошують керівницю Краматорської податкової інспекції, яка дає відповіді на всі їхні запитання. Є й мініспільнота жінок із Часового Яру, які допомагають одна одній з пошуком житла чи супроводом новоприбулих до соціальних установ.
Ініціатива вже має багато історій особистих трансформацій. Деякі учасниці після участі стали активніше відвідувати заходи у Краматорську, брати участь у тренінгах та навіть приєдналися до роботи команди.
“Працівниця котельні з Часового Яру стала кейс-менеджеркою по роботі з людьми вразливих груп населення, а вчителька початкових класів спробувала себе на посаді спеціалістки з психосоціальної підтримки”, – поділилася Людмила.
Усе це перетворює “На межі” на більше, ніж просто гуманітарну ініціативу: це місце, де жінки знову відчувають, що вони – не лише ті, хто переживають війну, а й ті, хто можуть творити своє майбутнє.
“Норма Віта”: шлях до економічної незалежності для жінок і ЛГБТІК+ спільноти
Нині особливо цінними також стають ініціативи, здатні відкривати нові перспективи. Це історія про тих, хто вміє бачити за кризою можливість і допомагає іншим робити те саме – крок за кроком відновлювати відчуття безпеки, гідності та власної спроможності діяти. Однією з таких організацій є “Норма Віта”, яка ще з 2003 року допомагає жінкам і родинам на Херсонщині, створюючи умови для гідного життя та розвитку навіть у найскладніші часи. З 2014-го організація почала працювати з внутрішньо переміщеними особами, а вже у 2015 році спільно з іншими місцевими організаціями та органами влади заснувала хаб у Херсоні – центр підтримки для ВПО за підтримки Агентства ООН у справах біженців.
Повномасштабна війна змусила “Норма Віта” релокуватися в Одесу, адже в Херсоні стало надто небезпечно: майже всі, хто були дотичні до організації, покинули місто, а офіс затопило після підриву Каховської ГЕС. У 2023 році команда розпочала роботу в Одесі та перезапустила хаб у новому форматі, щоб комплексно підтримувати жінок і ЛГБТІК+ переселенок і переселенців із Херсонської області, а також активісток і активістів, які залишили регіон через небезпеку. Організація надавала допомогу не лише гуманітарну, а й економічну, проводячи професійні курси, які давали змогу здобути нову спеціальність і швидко знайти роботу.
Одним із ключових напрямів роботи став телеграм-чат-бот, створений у 2024 році за підтримки Outright International. У ньому зібрали актуальну інформацію про всі види допомоги для ЛГБТІК+ людей в Україні. Через бот можна було подати заявку на термінову гуманітарну підтримку та отримати ваучери на продукти чи засоби гігієни. Така форма допомоги максимально зручна і безпечна: ваучери електронні, захищені кодом і доступні у мережі супермаркетів “АТБ” у різних містах.
За перший рік роботи бот опрацював понад 4000 звернень від 685 унікальних користувачів. За той же час організація розповсюдила гуманітарну допомогу для ЛГБТІК+ спільноти в Херсоні та Одесі: 200 продуктових наборів, 1300 ваучерів на продукти харчування та засоби гігієни, а також 200 зимових наборів для ЛГБТІК+ людей з Херсонщини. У комʼюніті центрі відбулося 244 заходи.
Важливою частиною роботи “Норма Віта” стали й курси професійної підготовки, які дали реальний шанс змінити життя учасниць. Особливо популярним став курс для барист та спеціалісток з обсмажування кави, розроблений спільно з мережею кав’ярень “Roasting coffee in Odesa”. Програма поєднувала теорію та інтенсивну практику під керівництвом українських експертів. За півтора місяця навчання учасниці здобули професійні навички, які дозволили їм влаштуватися в кав’ярні та ресторани Одеси або навіть відкрити власну справу. 20 жінок пройшли навчання, і більшість із них знайшли роботу вже за 1–2 місяці після завершення курсу.
Директорка громадської організації “Норма Віта” Ольга Чебукіна пояснила, що при виборі напрямів навчання команда зосередилася на тих курсах, які реально допомагають швидко працевлаштуватися, навіть після переїзду. Запит саме на професію бариста надійшов від самих жінок, які хотіли опанувати цю спеціальність. Зрештою навчання стало доступним, практичним і водночас таким, що відкриває нові перспективи. Для багатьох це виявилося не лише можливістю отримати професійні навички, а й почати новий життєвий етап.
Серед історій випускниць – як маленькі особисті кроки, так і амбітні підприємницькі плани. Одна з учасниць зазначила: “Курси бариста для мене – це не просто про приготування кави, це комплекс додаткових навичок та нових знайомств. Моє захоплення кавою перетворилося навіть на віртуальну кав’ярню в телеграмі. Це маленькі кроки до моєї мрії – власної кав’ярні”.
Інша додала: “Нам довелось переїхати з Одеси, поки що реалізую знання при замовленні кави. Але в майбутньому є мрія відкрити свою кав’ярню”.
Навіть ті, хто з різних причин не змогли одразу знайти роботу, відзначали, що курси подарували нові знайомства, впевненість у власних силах і натхнення. Для команди це стало доказом, що навіть короткострокове навчання може бути стартом для великих змін.
Утім, частина учасниць після курсів зіштовхнулася з віковою дискримінацією: роботодавці відмовляли жінкам старше 30 років, попри їхні знання та мотивацію. Одна з них розповіла: “Курси були дуже цікавими, я багато чого дізналася. Але коли почала шукати роботу, стикнулася з відмовами через вік. Мені сказали, що 34 роки – це забагато для бариста. Усюди повторювали одне і те саме: беруть максимум до 30-ти”.
Подібні історії показують, що проблема дискримінації на ринку праці в Україні досі залишається гострою. Вона стосується не лише віку, а й статі, сексуальної орієнтації чи стану здоров’я. Але водночас вони свідчать і про інше: жінки та ЛГБТІК+ спільнота готові боротися за своє право на професію й самореалізацію, навіть попри бар’єри. Вихід – у розширенні інклюзивних освітніх програм, у партнерстві з роботодавцями, які готові змінювати застарілі уявлення, та в суспільній солідарності, адже справжні зміни починаються тоді, коли кожна людина отримує шанс довести: її вік чи інші ознаки – не обмеження, а лише частина досвіду, що робить її сильнішою.
“Норма Віта” не просто видає ваучери чи проводить тренінги – вона допомагає відновити віру у власні сили, створює безпечний простір для самореалізації та будує містки до економічної незалежності. Завдяки підтримці міжнародних партнерів, співпраці з місцевою владою та інклюзивному підходу, організація змінює життя жінок і ЛГБТІК+ людей в Одесі, Миколаєві та Херсоні, доводячи, що навіть у часи війни можна знаходити нові можливості й творити своє майбутнє.
“Колективи Солідарності”: підтримка, що об’єднує спільноти
Повномасштабне вторгнення змусило тисячі людей покинути свої домівки, залишивши позаду все – від майна до спогадів. Інші залишилися на деокупованих чи прифронтових територіях, переживаючи обстріли, втрати й постійний страх. “Колективи Солідарності” працюють саме там, де допомога найнеобхідніша, об’єднуючи гуманітарні зусилля для підтримки внутрішньо переміщених осіб, вразливих жінок, багатодітних родин та всіх, хто постраждали від війни.
Організація надає цільову гуманітарну допомогу, яка включає продукти харчування, засоби гігієни, одяг і текстиль для переселенців та жителів деокупованих і прифронтових громад. Особливу увагу приділяють тим, хто мешкає у гуртожитках або тимчасових прихистках з мінімальними умовами – тут кожен теплий плед, кожна побутова річ стають символом турботи та підтримки.
Представниця ініціативи Ксенія зазначила, що допомога координується за кількома напрямками одночасно – для людей, тварин та медичних закладів. Кожна гуманітарна поїздка розрахована максимум на 50 людей, і бюджет розподіляють так, щоб покрити передусім побутові потреби – від мікрохвильовок і чайників до інших необхідних речей. “Ми закриваємо не так багато запитів, але для тих, хто їх отримує, ця допомога дуже суттєва”, – пояснила вона.
Для “Колективів Солідарності” важливе кожне життя, тому так само вони піклуються і про тварин, які залишилися на лінії фронту чи в щойно звільнених містах і селах. Для них організація доставляє корм і забезпечує лікування.
На початку діяльності команді вдавалося знаходити необхідну підтримку серед зообрендів та виробників корму, але зараз це стало складніше, тому обсяги допомоги зменшилися.
Ще один важливий напрям – підтримка медичних закладів. Ініціатива забезпечує лікарні та пункти медичних сестер базовим обладнанням й медикаментами.
Окремо реагують на термінові запити: коли в Нікополі зникла вода, швидко закупили великі бутлі та профінансували доставку.
Бувають і персональні історії допомоги. Так, організація підтримала волонтерку з Добропілля, яка через обстріли була змушена евакуюватися з тваринами. Їй оплатили проведення води у новому помешканні та два вольєри для собак.
Географія діяльності ініціативи масштабна: від Київщини та Сумщини – до Харківщини, Донеччини, Дніпропетровщини, Херсонщини, Запоріжжя та Миколаївщини.
“Серед майбутніх планів – збір для підтримки ВПО. Паралельно готується ще один збір коштів для київського притулку, що займається стерилізацією котів і рятує тварин із прифронтових територій. Там потрібно відновити 11 боксів для їх утримання”, – поділилася Ксенія.
“Колективи Солідарності” діють за принципом: швидко отримати запит – швидко доставити допомогу, аби люди, які пережили окупацію чи залишаються під обстрілами, знали, що вони не самі. У світі, де війна роз’єднує, ця ініціатива повертає людям відчуття спільноти, турботи та віри в майбутнє.
Як турбота і любов стають зброєю та захистом
Усі три ініціативи – “На межі”, “Норма Віта” та “Колективи Солідарності” об’єднує головне: вони народилися з потреби діяти в умовах кризи та залишилися вірними принципам солідарності, взаємопідтримки та боротьби за рівність. Їхня робота виходить за межі надання допомоги “тут і зараз” – це довгострокове інвестування у гідність, безпеку та права людей, особливо жінок, ЛГБТІК+ спільноти, вразливих груп населення і тих, хто опинилися в епіцентрі війни.
Кожна з цих ініціатив працює у власному форматі – від арттерапевтичних зустрічей і професійних курсів до доставки гуманітарних наборів і медичної допомоги, – але їх поєднує прагнення не лише закрити базові потреби, а й відновити внутрішні ресурси людей, зміцнити їхню спроможність діяти та впливати на своє життя. Це допомога, яка підтримує тіло і дух одночасно.
Їхній вплив на громади відчутний у різних вимірах: жінки та ЛГБТІК+ люди отримують нові професії й робочі місця, переселенці мають доступ до життєво необхідних ресурсів, медики – до обладнання та медикаментів, а люди, які пережили окупацію, відчувають, що їхні історії почуті, а потреби – визнані. Це відновлює соціальні зв’язки, зміцнює довіру та стимулює розвиток горизонтальних мереж підтримки.
Локальна робота цих ініціатив напряму пов’язана з ширшими правозахисними процесами. Кожна успішна доставка допомоги, кожен проведений тренінг чи наданий ваучер – це маленький, але вагомий крок у напрямку реалізації права на безпеку, освіту, працю та життя без дискримінації. Місцеві дії формують живу тканину громадянського суспільства, що здатне відстоювати права навіть у надзвичайних умовах.
Разом вони демонструють: феміністична та правозахисна робота в Україні – це не лише про протести й адвокацію в мирний час, а й про реальні дії в умовах війни, коли на карту поставлені життя і гідність людей.
Авторка: Яна Радченко