27–28 травня 2023 року Тоня взяли участь у Фестивалі Всесвітнього Села (World Village Festival) у Гельсінкі, Фінляндія, за часткової підтримки «Української феміністичної мережі за свободу й демократію». У цьому матеріалі Тоня розповідають, чому важливо брати участь у міжнародних подіях, говорити про Україну та які теми важливо порушувати. Вони також діляться повним текстом своєї промови, яку підготували для події.
Коли розпочалося повномасштабне російське вторгнення в Україну, я переїхали до Фінляндії. Відтоді я неодноразово переїжджали країною разом зі своєю родиною та домашніми тваринами. Переміщення було викликом, оскільки воно не було заплановане. До 24 лютого 2022 року я ніколи не подумали б, що ми переїдемо до Фінляндії. І це було б неможливо без міжнародних активіст_ок та близьких по_друг, які допомогли нам на шляху. Ми мали налагоджене життя і незавершені проєкти в Україні. Але на цей момент переїжджаємо вже вшосте від початку повномасштабного вторгнення, цього разу в більше місто, де наша робота може мати більший вплив.
За останні 14 років я активно брали участь у лівому, феміністичному, антивоєнному та квір-активізмі в Україні. Я використовували мистецтво як інструмент для політичного самовираження та активізму. Як художни_ця, я працюю над такими темами, як справедлива оплата праці, альтернативна економіка, різноманітні форми дискримінації та способи їх подолання, самотурбота, запобігання вигоранню, питання екології та взаємовідносин між людьми та іншими істотами.
Після переїзду до Фінляндії мій активізм спрямувався на підтримку низових лівих, феміністичних та квір-ініціатив, а також молодих організацій в Україні. Разом із колегами з «ReSew» ми почали збирати гроші на гуманітарну допомогу та військову підтримку в Україні. Моє мистецтво стало інструментом для розмови про війну та право українського суспільства на самозахист у середовищі, де це право піддавали сумніву.
Я також приєдналися до «Rhythms of Resistance» (RoR) у Гельсінкі через чотири роки після того, як призупинили участь у RoR у Києві. RoR — це самба-група та мережа активістських перкусійних колективів, яка поділяє транснаціональні, антиієрархічні, антикапіталістичні, антисексистські та антирасистські принципи. Разом з іншими низовими ініціативами RoR Гельсінкі організували демонстрацію, присвячену річниці початку російського повномасштабного вторгнення, яка відбулася 25 лютого в Гельсінкі. Демонстрація солідарності називалася «Rauha Ukrainaan — Venäjä ulos ja vastuuseen» («Мир Україні — Росію геть і притягнути до відповідальності»). Я не могли приєднатися до неї особисто, тому попросили по_другу прочитати промову від мого імені. Я вважали, що як представн_иця низової феміністичної квір-спільноти з України, я повинні говорити про важливі теми, що стосуються повномасштабного вторгнення, теми, які ми поділяємо з моїми по_другами з України. Промова потім була опублікована на фінській антивоєнній платформі. Вона привернула увагу організаторського колективу «Фестивалю Всесвітнього Села», щорічної багатокультурної події в Гельсінкі. Вони запросили мене взяти участь у програмі під назвою «Активіст_ки як сила змін». Хоча я знали, що буде важко виступати на великій сцені, я бачили це як можливість озвучити важливі теми, пов’язані з війною в Україні, та підтримати низовий активізм в Україні.
Для цієї програми я вирішили поділитися історіями українських правозахисників і антиавторитарних активіст_ок з інших країн, які приєдналися до збройного спротиву російському вторгненню в Україну, а також розповісти про те, що роблять низові феміністичні та квір-ініціативи в Україні, та як можна солідаризуватись із ними. Я почали свою промову з викладення своєї позиції, щоби пояснити, як вона сформувалася та який досвід стоїть за нею. Ділюся з вами моєю промовою нижче:
«Дякую за запрошення!
Ідея долучитися до квір-феміністичного активізму прийшла до мене через особистий досвід пригноблення та кооперацію з іншими активіст_ками та їхніми мережами. Я народилися в небагатій, але великій сім’ї, дуже рано втратили матір і пережили важкі роки в школі. Життя було складним, але мені вдалося вступити в університет на факультет художнього моделювання одягу. Тоді я не дуже думали про глобальні питання, такі як війни, нерівність, експлуатація та дискримінація. Я лише думали, що якась несправедливість є в цьому світі та, мабуть, у мене немає іншого вибору, як спробувати змінити це.
Мій громадський активізм розпочався, коли я приєдналися до незалежної студентської профспілки «Пряма дія», що ґрунтується на анархо-синдикалістських принципах. Ми боролися проти комерціалізації в освітній сфері та розробляли альтернативні методи, як отримувати знання та як ділитися ними.
Потім я відкрили для себе фемінізм і знайшли те, чого мені бракувало в організації, де домінували чоловіки: критику патріархату, протидію гендерному насильству та пануванню цисгетеро-чоловіків у просторі. Пізніше мої погляди стали радикалізуватися до інтерсекційного квір-фемінізму, який зосереджується на досвідах найбільш пригноблених та вразливих. Включення всіх людей, незалежно від їхньої сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності, етнічності, кольору шкіри, національності, чи вони мають дітей, чи ні, чи мають фізичні та психічні проблеми, чи ні — ніхто так вдало не порушували ці питання, як колежан_ки із квір-феміністичної спільноти.
Вдих — видих
Разом ми організовували та брали участь у політичних демонстраціях, фестивалях, мистецьких заходах, кінопоказах, дискусіях тощо. Я почали займатися арт-активізмом і навіть феміністичним стендапом. Разом із подругами ми створили кооператив ReSew у Києві — невелике швейне підприємство, що ґрунтується на екологічних принципах, горизонтальній структурі, консенсусі та дбайливому ставленні до кожно_ї учасни_ці групи.
Вдих — видих
Активізм дав мені розуміння, що я можу крок за кроком змінювати світ. Я знайшли спільноту, дуже хороших по_друзів та людей, на яких можна покластись. Крім того, завдяки активізму я долучилися до міжнародних квір-феміністичних мереж, що дало мені можливість знайомитися з людьми зі спільними поглядами в усьому світі й мати свою людину в будь-якій країні, яку я відвідую.
Коли сталося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, мені здалося, що вся активістська робота втратила сенс. У ситуації, коли існування суспільства та життя близьких людей опинилися під загрозою, усі досягнення нашої правозахисної боротьби та плани на майбутнє опинилися під питанням. Довгий час я відчували себе безсилими й дуже вразливими. Я відчували, що всі актуальні проблеми, як-от гендерне насильство, неприйняття ЛГБТК+ людей, расизм, мілітаризація публічного простору, зростання націоналізму, урізання бюджету на культурну та соціальну сфери, стають ще гострішими. Попри це, люди й далі обстоюють своє право на майбутнє, на вільне життя та активізм.
Наразі Збройні сили України формуються з вчорашніх цивільних осіб із різним життєвим досвідом, включно з правозахисниками з України та міжнародними антиавторитарними активіст_ками, чоловіками, жінками та небінарними людьми. Вони можуть мати різні причини приєднатися до збройного опору російському вторгненню, але вони є частиною однієї боротьби.
Вдих — видих
Яскравим прикладом є Максим Буткевич — український правозахисник і журналіст, який допомагав шукачам притулку та українським іммігрант_кам і протидіяв мові ненависті. Максим вступив до лав Збройних сил України, і майже рік тому потрапив у полон до російських військових. Під тортурами його змусили зізнатися в цілеспрямованому вбивстві цивільних осіб, і так званий «Верховний суд ЛНР» засудив його до 13 років позбавлення волі. Зараз українська активістська спільнота збирає підписи за звільнення Максима Буткевича, щоби привернути більше уваги до цієї справи, оскільки відомих правозахисників Росія менш охоче пропонує на обмін.
Інший мій друг, Дмитро Петров, приєднався до військового спротиву через свої антиавторитарні принципи, бажання захистити українське суспільство і звільнити Росію від гніту. Він був російським анархістом і антифашистом, добровільно вступив до лав Збройних сил України, і воював як військовий доброволець. Дмитро загинув під Бахмутом у квітні 2023 року разом з іншими воїнами-інтернаціоналістами, ірландцем та іспанцем. Їм не буде присвоєно звання Героїв, їхні сім’ї не отримають жодних компенсацій, але ці люди були достатньо хоробрими, щоби боротися за свою віру в кращий світ. І цю віру Дмитро передав міжнародній спільноті у формі звернення, яке він записав перед смертю. Пропонуємо до вашої уваги кілька цитат:
Довгий вдих — видих
«Ми тут для того, щоби захистити суспільство, яке захищає себе від агресії, від знищення і поневолення.
Як анархісти, ми всі знаємо, що справедливість є запорукою будь-якого миру. Тому ми не можемо дозволити ворогові підкорити нас і диктувати нам умови, на яких ми повинні жити й будувати наше життя.
Ми також дуже покладаємося на вас, адже ваша роль може бути дуже великою в підтримці антиавторитарного руху та антиавторитарних бійців і активістів, які зараз діють в Україні».
Списком деяких ініціатив та молодих організацій я можу поділитися з вами прямо зараз — це ті люди, яких я знаю особисто і яким довіряю, які вийшли з того ж середовища, що і я:
Фріфілмерз — колектив ми_сткинь та кінематографіст_ок, які від початку повномасштабного вторгнення допомагали з евакуацією та підтримували низових кінематографіст_ок, художни_ць, квір- та нейронетипових людей.
Колективи Солідарності — антиавторитарна волонтерська мережа, що допомагає лівим та анархіст_кам, які пішли на фронт, а також підтримує людей і тварин у прифронтових зонах, які постраждали від бойових дій.
Білкіс — низова горизонтальна феміністична інтерсекційна ініціатива, яка зараз проводить кілька антикапіталістичних проєктів із годування бездомних та обміну одягом і речами.
Фемсолюшн — молода організація, яка й далі займається не лише гуманітарною допомогою та допомогою внутрішньо переміщеним жінкам*, але і працює над просуванням гендерної рівності в Україні.
ЗБОКУ — квір-арт та активістська ініціатива, яка наразі працює над збереженням квір-активістського архіву та як ком’юніті-центр.
Квірадіо — канал аматорського читання цікавих для квір-феміністичної спільноти текстів українською та російською мовами, з дозволу перекладач_ок та автор_ок.
Феміністична критика — онлайн-журнал квір-феміністичних студій, платформа для альтернативного бачення процесів в Україні та інших країнах.
сіль — активістське кабаре з уявною сценою, трупою та репертуаром, виконанням скорботних пісень про власний досвід активізму, яскравими колабораціями над створенням самвидавів та дистанційними резиденціями.
Нарешті, наш швейний кооператив ReSew, який після повномасштабного вторгнення перетворився на волонтерську ініціативу, що організовує акції солідарності, збирає гроші та поширює інформацію про лівих, феміністок і квір-людей, які працюють в Україні та для людей з України.
Вдих — видих
Це далеко не повний список. Але я вважаю за необхідне розповісти про тих, хто не має достатньо ресурсів для самопросування. Вони працюють у різних сферах і використовують різні підходи, але всі вони прагнуть до демократичного рівноправного антиавторитарного суспільства, миру й поваги до кожної живої істоти та навколишнього середовища. Вони щирі в тому, що роблять, і вірять у певну утопію, у яку вірю і я. Ви також можете солідаризуватися і підтримати нас: слідкуйте за будь-якою згаданою сьогодні ініціативою чи організацією, і підтримуйте їх пожертвами, поширюйте інформацію про них і теми, які вони підіймають, підпишіть лист за звільнення Максима Буткевича, і поширюйте інформацію про нього, прислухайтесь до звернення Дмитра Петрова. Усе це я додали до прикріпленого повідомлення на сторінці швейного кооперативу ReSew у Facebook.
Вдих — видих
Я біжен_ка з України, і ви мене слухаєте. Але, звичайно, можна підтримувати й уважно вислухати біжен_ок, які приїхали з будь-якої країни через війну — є безліч способів, як ми можемо проявити солідарність».
Під час підготовки до виступу для мене було дуже важливо мати трьох тренер_ок: одну з фестивалю, одну з «Української феміністичної мережі» та мою партнер_ку. Ці люди дали мені багато важливих порад. Я неймовірно хвилювалися на сцені, і добре, що були по_други та близькі люди серед публіки. Навіть якщо аудиторія здається дуже доброзичливою та емпатичною, думка про те, що ти розмовляєш із кимось на одній хвилі з тобою, дійсно допомагає. Жарти виручають, навіть якщо говориш про дуже сумні й серйозні речі; добре мати пару жартів, щоби розрядити атмосферу. Насамкінець скажу, що підготовка та проведення таких виступів були дуже цінним досвідом для мене, і я сподіваюся, що вони були корисними для тих, про кого я говорили, і цікавими та доречними для тих, хто слухали.
Коментар редакції: Тоня наполягли на тому, щоби залишити промову в тому вигляді, у якому вона була підготовлена. Англійська мова не є для них рідною. Збереження оригінального тексту із зазначенням пауз для переведення подиху свідчить не лише про складність виступу перед великою міжнародною аудиторією, але і про зусилля, необхідні для подолання мовного бар’єра, щоби бути почутими.
Тоня — мист_киня та квір-фемініст_ка з Києва, Україна. Учасни_ця швейного кооперативу «ReSew» (з 2016 року) та українсько-російської художньої групи «Швеми» (з 2015 року). Наразі живе у Фінляндії.
Думка авторки не обов'язково відображає позицію членкинь організації.