«Події лютого 2022 року змінили життя кожно_ї україн_ки в Україні та за її межами… [і] мова є невід’ємною частиною нинішньої війни», – це перші слова подкасту Д-р Ольги Максвелл, лінгвістки з Дніпра, яка проживає в Мельбурні, та працює в Школі мов і лінгвістики Університету Мельбурна. Разом із двома українськими дослідницями, історикинею і соціолінгвісткою, а також двома молодими людьми, які змушені були покинути свої домівки через війну, Ольга досліджує складність мовного питання в Україні.
У цьому короткому викладі годинної розмови ми підсумуємо, як мова може бути використана як частина ідеологічної маніпуляції, обговоримо недавній історичний контекст мовної політики в Україні, пояснимо явище диглосії, зупинимося на ролі суржику в повсякденному спілкуванні та поділимося ймовірними умовами для сталого мовного зсуву.
Важливо відзначити, що цей виклад не має на меті просувати жодні конкретні погляди на мову чи мовний вибір. Натомість він пропонує матеріал для роздумів і надає історичний та науковий контекст до триваючих дебатів щодо мовної політики в Україні. Така інформація може бути корисною для сприяння інклюзії в різноманітних українських громадах і слугувати нагадуванням про складність українського суспільства для тих, кому небайдужа Україна: її минуле та майбутнє.
Вступ
Д-р Ольга Максвелл: Україна – це нація багатьох мов. Залежно від того, де ви перебуваєте в Україні, ви можете почути угорську, кримськотатарську, румунську або польську, але в самому центрі війни Росії проти України – українська та російська мови. Вони дві століттями співіснували на території сучасної України…
Про пасивний білінгвізм і ідеологічні маніпуляції
Д-р Ольга Максвелл: Одним із головних приводів для агресії Росії проти України, як у 2014, так і в 2022 роках, стала так звана необхідність захисту «рускоязычного населения», або російськомовного населення в Україні. За словами історика Сергія Плохія, ідеологи російсько-української війни дивляться ще на XIX століття. Вони підкреслюють імперські наміри Росії та її заперечення існування української нації. Іронія полягає в тому, що агресія Росії найбільше відчувається в тих місцях, де більшість людей говорять вдома російською мовою. Такі міста, як Маріуполь, у руїнах, з масовими похованнями, величезною кількістю жертв подій, як-от затоплення Каховської греблі. Багато, дуже багато з цих загиблих і переселених людей жили та любили, розмовляючи російською.
Д-р Наталія Кудрявцева: Я б сказала, що існують як зовнішні, так і внутрішні непорозуміння щодо мовної ситуації в Україні. По-перше, україномовні проти російськомовних. Це точка зору, яка ставить україномовних людей в опозицію до російськомовних, і навпаки… І всі хибні уявлення, що випливають з цього, наприклад… україномовні більш орієнтовані на Захід, а російськомовні – проросійські. Це все нісенітниця… вигадана російською пропагандою, щоби претендувати на владу над тими людьми в Україні, які говорять російську як першу мову…
Так звані російськомовні жителі Донбасу насправді є пасивними білінгвами. Це означає, що, хоча вони й розмовляють російською, вони також легко розуміють українську. Це пояснює феномен неадаптивного або рецептивного білінгвізму в Україні, коли можна бачити двох людей, які спілкуються: один українською, інший російською, і при цьому вони чудово розуміють один одного… Подання цих людей як російськомовних монолінгвів було б ідеологічною маніпуляцією…
Д-р Ольга Максвелл: …Я маю додати, що російська мова, якою говорять в Україні, не звучить так само, як російська, якою говорять у Росії. Як і багато мов, українська має чимало діалектів, і відмінності можна почути особливо в південно-східних, південно-західних та північних областях України. Є навіть діалекти в Карпатах, на кордоні з Румунією, які звичайній людині в Києві буде дуже важко зрозуміти.
Диглосія і коротка історія мовної політики
Д-р Ольга Максвелл: Те, що відоме як мовне питання в Україні, сягає багатьох століть. Воно глибоко вкорінене в історії старих імперій і положенні України як прикордоння між Заходом і Сходом. Україна зазнала століть примусової русифікації. Це означало систематичні переслідування української культури та мови. У Російській імперії українська називалася «малорусским языком», тобто «малоросійською». Її сприймали як щось меншовартісне, а не як самостійну мову. У другій половині XIX століття Росія запровадила кілька мовних політик на території сучасної України. Основною метою було зупинити розвиток української мови та, що важливіше, придушити українську ідентичність і ідею України як нації.
Д-р Ірина Скубій: … [О]днією з найважливіших і катастрофічних подій для української культури було впровадження Валуєвського циркуляру 1863 року, який забороняв публікацію будь-якої освітньої, наукової чи релігійної літератури. Дозволялося публікувати лише художню літературу або прозу… А потім у 1876 році було запроваджено Емський указ, який забороняв усі українські публікації та навіть забороняв їх ввезення з-за кордону… Формально цей указ діяв до початку XX століття… коли обмеження були зняті завдяки вимогам робітників та інтелігенції… У той час багато українських письменників емігрували за кордон або переїжджали на українські землі, які належали Австро-Угорській імперії, до Галичини, наприклад, до Львова, і там вони знаходили нові зв’язки з науковцями та письменниками цієї частини українських земель, перекладали свої твори на інші європейські мови та публікували їх за кордоном… [У 1920-х роках] соціалістичний уряд в Україні та в Москві запровадив політику, що отримала назву «коренізація», яка дозволяла розвивати різні культури національних республік… У результаті чисельність україномовного населення в містах зросла, як і кількість українськомовних публікацій.
Д-р Ольга Максвелл: … [цей період] був недовгим. А що за ним послідувало, так це набагато довший період переслідувань усього українського. Те, що відоме під назвою «Розстріляне відродження», призвело до того, що українську інтелігенцію [включно з письменниками] заарештовували у великій кількості, відправляли до ГУЛАГу, а багатьох убивали…
Д-р Ірина Скубій: Ми побачимо багато зв’язків між репресіями проти українського письменництва і мови [в 1920-30-х роках] та Голодомором [масовим голодом 1932-33 років], ці події відбувалися одночасно… Люди намагалися втекти з голодних регіонів. Коли вони намагалися знайти щось їстівне або мігрувати до більших міст, вони йшли до східної частини України, до цих русифікованих міст, зокрема, до Донецької та Луганської областей. Отже, в цій ситуації їх виживання стало їх головним пріоритетом, і мовне питання злилося з ідеєю про їх виживання. Через це ми бачимо збільшення кількості населення в цих індустріальних містах, тоді як українські села на деякий час перетворилися на своєрідні пустелі, оскільки близько 4 мільйонів людей загинули через цей голод. За оцінками, цей радянський голод 1932-33 років мав найбільш руйнівний вплив саме на населення України.
Д-р Ольга Максвелл: … [Через кілька років] Під час радянської ери російська та українська мови виконували різні соціальні функції в межах однієї громади, явище, яке ми, лінгвісти, називаємо диглосією. Російська була «високою» мовою. Вона була престижною і пов’язана з владою та соціальним статусом. Це була мова еліти, освічених, ЗМІ, уряду. Вона відкривала двері до освіти та кращих можливостей працевлаштування. Українська була «низькою» мовою, провінційною селянською мовою з низьким престижем. Радянська епоха також стала періодом появи стереотипу в популярній культурі. Люди, які розмовляли українською, сприймалися як некультурні дурні…
Українська була визнана державною мовою у 1989 році, коли Радянська Українська Республіка прийняла закон про мови. У певному сенсі визнання української як офіційної та законної мови було відходом від довгої історії колоніальних мовних ідеологій, нав’язаних імперською Росією та пізніше Радянським Союзом. На самому початку незалежності України у 1991 році російська мова все ще домінувала у великих міських центрах і медіапросторі.
Суржик і вибір мови
Д-р Ольга Максвелл: Існує ще одна «мова», яку вже згадали наші гості. Вона називається суржик, і це перша мова для багатьох людей по всій Україні. Вона існує переважно в усній формі. Суржик тісно переплетений з історією України. Століття русифікації та мовних ідеологій, які пропагували стандартну або чисту мову. Довгий час вона була стигматизованою, а її носіїв вважали малоосвіченими та позбавленими витонченості. Суржик — це змішана «мова», і вона існує в багатьох формах, охоплюючи різні покоління та соціальні класи, та займаючи проміжне місце між українською та російською мовами. Іноді важко відрізнити, що є місцевим діалектом, а що суржиком…
Д-р Наталія Кудрявцева: …В Україні після здобуття незалежності пануючою ідеологією стало сприйняття української мови як маркера ідентичності, і це цілком природно… [Однак, мовна ситуація трохи складніша.] У той час, як російська мова цінувалася як засіб спілкування, важливість української була, як комунікативною, так і символічною. Як пише Лада Біланюк, добре відомо, що вчинки багатьох людей показують, що російськомовність часто поєднується з українським патріотизмом. Нові форми національної ідентифікації з’явилися після Євромайдану [2013-2014], і ця нова ідентичність є гібридною і вибірковою, що означає, що люди відкидають Росію, не відкидаючи при цьому російської мови. Водночас вони можуть також вивчати та говорити українською, такми чином обираючи свою належність до України. Війна значною мірою політизує вибір мови, і початок російської агресії у 2014 році породив ідею, що говорити російською може підірвати мир і безпеку України, тоді як говорити українською – це ознака належності до України. Але завжди існував і контрпогляд, контридеологія, яка сприймає цей вибір як прозорий і політично нейтральний… Укорінення цієї ідеології свідчить про дві важливі речі: по-перше, що українська більше не сприймається, як практика, яку можна висміювати, а по-друге, що українська більше не перебуває під загрозою [зникнення], як це було в ранні пострадянські роки … [що є важливим, оскільки] мова має сприйматися, як нейтральний вибір, щоби нею говорили всі…
Думка авторки не обов'язково відображає позицію членкинь організації.