Повномасштабна війна Росії проти України вплинула практично на всіх українок та українців – та не однаково. Для ромських жінок вона стала множинною кризою: до хронічної соціальної нерівності, маргіналізації та щоденного стигматизування додалися виклики переміщення, втрати житла, відсутності доступу до медицини, освіти, базових сервісів. У ситуації, де держава часто мовчить або діє вибірково, а дискримінація у громадах лише посилилася, ромські жінки знову виявилися вразливими – і водночас надзвичайно сильними.
Попри все, саме ромські жінки сьогодні стають обличчям змін. Вони не лише виборюють місце для себе, а й створюють його для інших. У складних умовах війни та багаторівневої дискримінації вони організовують гуманітарну допомогу, підтримують громади, ведуть діалог із владою, борються за право бути видимими, почутими, впливовими. Їхні дії – це не просто реакція на кризу, а феміністичні, інклюзивні ініціативи, що формують нову суспільну реальність.
Громадська організація “Українська Феміністична Мережа за свободу і демократію” поспілкувалася з представницями трьох таких ініціатив – Центр суспільних трансформацій ТЕНЕТ, Херсонське міське товариство молодих ромів та Freefilmers. У кожної з них – свої виклики, свої перемоги, свої голоси. Але разом вони говорять про одне: ромські жінки не стоять осторонь. Вони – у центрі спротиву, турботи і майбутнього.
Центр суспільних трансформацій ТЕНЕТ: змінюючи роль ромських дівчат у країні
У суспільстві, де ромських дівчат часто сприймають крізь призму стереотипів і упереджень, бути собою – це вже акт сміливості, а бути лідеркою у таких умовах – це ціла революція. Для багатьох юних ромок шлях до видимості починається зі стіни мовчання: часто їх не чують у школах чи вишах, ігнорують у медіа, знецінюють навіть у межах власної громади. Але саме тут, на перетині віку, етнічної належності, гендеру й соціального статусу, народжується новий фемінізм – такий, що виростає з досвіду невидимості й перетворює його на силу.
ТЕНЕТ – це одна з тих організацій, яка бачить потенціал у тих, кого суспільство навчило соромитись своєї ідентичності. Центр працює над тим, щоб не просто говорити про рівність, а створювати її. Його діяльність спрямована на підтримку ромських дівчат, які зіштовхуються з подвійною дискримінацією: ззовні – через ксенофобію і сексизм, зсередини – через традиційні уявлення про роль жінки в громаді. Усе це обмежує доступ до освіти, самореалізації, прийняття рішень.
У відповідь на ці виклики ТЕНЕТ розробив ініціативу, яка має на меті дати молодим ромкам інструменти для зміни власного становища. Це – не лише про навчання та менторство, а скоріше про створення простору, де дівчата можуть бути почутими, сильними, впевненими. Проєкт зосереджений на розвитку громадянської активності, медіаграмотності та навичок протидії дискримінації. Учасниці не просто дізнаються, як працює суспільство, а й вчаться змінювати його, говорити про себе публічно, створювати контент, що ламає стереотипи.
Програма передбачає кілька рівнів підтримки: від базових знань до індивідуального наставництва, від розробки власних “дорожніх карт” до публікації матеріалів на інформаційній платформі.
Результати – дуже помітні і надихаючі. Пʼятнадцять дівчат пройшли навчання, де говорили про участь, дискримінацію і впевненість. Десять із них дійшли до фіналу: записали власні відео, написали тексти. Утім цифри – це лише вершина. Головне – це відчуття, що вони мають право на голос, вибір і вплив.
“Це був один з перших проєктів, який реалізовувала команда нашої організації саме в такому форматі. І, однозначно, з нього почалося формування нашого ком’юніті. Після завершення ініціативи учасниці брали участь в наших та партнерських заходах. Вчора я повернулась із чергової події, де також були кілька наших випускниць. Я була дуже вражена динамічними змінами. Можна крок за кроком прослідкувати, як кожна з них стає на сходинку вище”, – поділилася засновниця і голова організації ТЕНЕТ Тетяна Сторожко.
Вона пригадала, що на старті проєкту учасниці часто відчували невпевненість, побоювалися висловлюватися, ставити запитання чи щось пропонувати. Проте згодом ця скутість поступово зникала. Дівчата почали активніше говорити про свої думки, самостійно зголошувались на участь в інтерв’ю, цікавилися новими темами. Дехто вже мали досвід публічних виступів або почали вести соціальні мережі з новими силами та знаннями.
Однією з ключових цінностей команди ТЕНЕТ є створення безпечного середовища – простору прийняття, де можна пробувати, помилятися, знову пробувати й набувати досвіду без страху осуду.
Особливо зворушливим для Тетяни став запис інтервʼю з однією з випускниць, з якою вона познайомилася саме в рамках цього проєкту. Під час розмови вперше пролунала повна особиста історія дівчини – це була розповідь про труднощі, втрати, виклики війни, які почалися ще у 2014 році та посилились після повномасштабного вторгнення.
“Я була надзвичайно вражена тим, скільки труднощів, перешкод і випробувань їй довелось пройти. І водночас – дуже тішуся, що ми стали для неї однією зі сходинок, яка допомогла в її трансформаціях, усвідомленні потенціалу та зростанні”, – додала очільниця організації.
Саме ці історії, на її думку, і дають силу продовжувати – навіть тоді, коли здається, що все занадто складно.
Тож це не просто освітній курс, а глибока трансформація ролі ромських дівчат у публічному просторі. Вони більше не мовчать: вони отримують необхідні знання, формують дискурс і стають впливовими голосами у боротьбі за рівність.
Херсонське міське товариство молодих ромів: простір турботи, сили і відновлення
Для багатьох ромських дівчат і жінок лідерство – це про витримку, а не про публічні виступи чи почесні титули. Про здатність не зламатися під тиском упереджень, не втратити себе серед постійної критики – зовні та всередині спільноти. У час війни цей тиск лише посилився. Втрата дому, знецінення, соціальна ізоляція, травматичний досвід – усе це накопичується, проростає в тілі тривогою і виснаженням. І щоб продовжувати боротися за інших, ці жінки спершу мають потурбуватися про себе.
Херсонське міське товариство молодих ромів створює для цього безпечний простір. Простір, де лідерки – ромські дівчата та жінки – можуть чи не вперше дозволити собі бути справді вразливими, отримати психологічну підтримку, не доводячи свою силу щодня. Організація реалізувала ініціативу, спрямовану на відновлення психоемоційного стану, підтримку базових потреб і розвиток інструментів самодопомоги – таких, які залишилися з учасницями навіть після завершення проєкту.
У фокусі програми – менторство, індивідуальні плани дій, робота з травмою. Учасниці проєкту створювали онлайн-гайди з психологічної самодопомоги, адаптовані до контексту ромських громад. Це знання, зібране з власного досвіду, з розумінням реалій, з максимальною емпатією – саме тому воно працює.
Підготовлені гайди та аудіоматеріали поширювали в громадах: учасниці передавали їх іншим ромським жінкам, публікували у спільнотах у Viber і Telegram, використовували під час локальних зустрічей.
Як зазначає юристка та представниця Херсонського міського товариства молодих ромів Віра Дрангой, для багатьох ромських дівчат це був перший досвід перебування в безпечному просторі, де їхні емоції не знецінювали, а навпаки – розуміли та підтримували.
“Психологічні сесії допомогли проговорити переживання, повʼязані з війною, втратою дому, дискримінацією, тривожністю. Учасниці відзначали, що вперше змогли по-справжньому подивитись у свій внутрішній стан і отримати підтримку без страху засудження”, – підкресила вона.
Загалом десять дівчат змогли стабілізувати свій емоційний стан. Створені учасницями матеріали про психологічну самодопомогу охопили понад 500 людей у ромських громадах. Зʼявилися прості, зрозумілі інструменти, які допомагають підтримувати себе в складні часи і залишаються з ними надовго.
Та за кожною цифрою – дівчина чи жінка, яка знову знаходить себе. Яка, отримавши підтримку, готова стати підтримкою для інших.
За спостереженнями Віри, зрештою дівчата почали відкрито говорити про свій емоційний стан. Теми тривожності, апатії, вигорання та самотності перестали бути табуйованими – натомість стали підставою для відвертого діалогу. Це вже свідчить про зміну культури мовчання всередині громади.
“Наприклад, Зіна з Одеси провела невелику розмову з дівчатами у своїй громаді про ментальне здоров’я, використавши матеріали, створені в межах ініціативи. Вона поділилася, що після участі в проєкті відчула впевненість у собі та готовність “бути голосом” для інших”, – резюмувала правозахисниця.
У цьому проєкті психологічне здоров’я – не привілей, а базова умова активної участі в житті громади. Бо жінки не можуть змінювати світ, коли змушені щодня боротися. І саме такі ініціативи дають їм право не лише вижити, а й жити з гідністю.
Freefilmers: кіно як дія, турбота як політична стратегія
У час, коли гуманітарна допомога часто обмежується продуктовими наборами й матеріальною підтримкою, Freefilmers вирізняється як колектив кінематографістів, що з початку повномасштабного вторгнення став діяти як волонтерська громадська організація. Завдяки проведенню показів солідарності він має змогу збирати кошти на волонтерську діяльність. Їхній підхід полягає у тому, щоб надати не просто “пожертву”, а допомогу, яка працює довгостроково: технічні засоби для навчання дітей та дорослих, підтримка для заробітку, юридичний і медичний супровід, відновлення документів.
Freefilmers не приховують: вони не просто фіксують “правду життя”, а активно долучаються до неї?. З перших днів взаємодії з громадами вони слухали, підтримували, шукали практичні рішення. Але досвід показав: волонтерства недостатньо, коли йдеться про щоденне виживання у системі, де ромські жінки стикаються з потрійною дискримінацією – через етнічну приналежність, стать і бідність.
У межах їхньої ініціативи вдалося реалізувати три ключові напрями, перший з яких – відновлення документів і юридична підтримка.
“Багато родин втратили документи під час виїзду з окупації, або ж їх ніколи не мали. Особливо складною виявилась ситуація для неписемних жінок, які не могли самостійно оформити допомогу, на яку мали право”. – розповіла учасниця ініціативи, режисерка Юлія Аппен.
В одній із ситуацій жінка, яка мала статус ВПО, не отримувала допомогу як багатодітна одинока мати, хоч народила девʼяту дитину. Її історія – не виняток, а наслідок системного нехтування.
“У державних установах ніхто не приділяє уваги неписемним або ромським жінкам. Я була свідком негативного ставлення до них”, – зазначила активістка.
Ще один напрям роботи – організація медичних обстежень для жінок. Через брак практики звернення до лікарів та страх перед держустановами ромські жінки рідко отримують адекватну допомогу.
“Звернення до лікарів часто супроводжувалися стресом. Жінки вважали, що їх не будуть слухати або що вони нічого не зрозуміють, тому доводилося супроводжувати їх особисто”, – розповіла Юлія.
Часто замість звернення до фахівця чи фахівчині ромські родини вдаються до самолікування, і найпопулярнішими ліками є знеболювальні. У межах ініціативи жінкам допомогли пройти УЗД, здати базові аналізи, отримати консультації, а також розібратися з електронною системою запису до лікаря.
І третім напрямом у реалізації ініціативи стали побутові покращення та цифрова освіта. Завдяки цьому три багатодітні родини отримали цільову побутову допомогу: у домівках зʼявилися пральні машини, водопостачання, вдалося закупити необхідну техніку. Діти, які раніше не мали змоги навчатися, тепер відвідують онлайн-заняття. Молодь опанувала базові цифрові навички – наприклад, як зареєструватися в сервісі Helsi.me або записатися до лікаря.
Паралельно з наданням допомоги команда працювала й над документальним фільмом про ромські родини, які виїхали з тимчасово окупованих територій до Запоріжжя. У центрі історії – ромські жінки, а в центрі дії – солідарність.
Як визнають у Freefilmers, найціннішими стали не речі, а трансформація. Ромські жінки наблизилися на крок до того, щоб стати видимими, впевненими, визнаними. Отже, ця ініціатива – про кіно як інструмент для допомоги, а не тільки як споглядання.
Разом – сильніші: феміністична солідарність у дії
Попри різний фокус діяльності, Центр суспільних трансформацій ТЕНЕТ, Херсонське міське товариство молодих ромів та Freefilmers об’єднує спільне бачення: ромські жінки – це ті, хто творить зміни. Вони діють у складному перетині системного расизму, сексизму, бідності та повномасштабної війни. Але замість того, щоб зникати з поля зору, вони беруть відповідальність за себе, за громаду, за майбутнє. Їхній досвід – це не про винятковість, а про силу, яка зʼявляється в умовах, де здавалося б, усе спрямоване на те, щоб змусити мовчати.
У кожній з ініціатив на першому плані – жіноче лідерство. Не завжди гучне й офіційне, але глибоке і наполегливе. Це лідерство, яке не базується на конкуренції, а на підтримці. На готовності розділяти знання, досвід, ресурси і відповідальність. Ромки створюють середовище, у якому інші можуть почуватися в безпеці, зростати, помилятися й пробувати знову. У цьому – щось більше за допомогу: це формування нової культури взаємодії.
Феміністична солідарність у цих ініціативах – не гасло, а щоденна практика. Спільні зустрічі, навчальні програми, горизонтальні звʼязки між командами та громадами – усе це створює відчуття єдності. В умовах постійного тиску ця підтримка стає опорою і дозволяє продовжувати роботу навіть тоді, коли держава лишається осторонь, а суспільство не готове чути та підтримувати. Завдяки цьому ромські жінки не лише відстоюють свої права – вони прокладають шлях для інших.
Усі три ініціативи показують: зміни не приходять ззовні. Їх творять ті, хто знає, що таке вразливість, але не дозволяє їй визначати своє життя. Ромські жінки – активні учасниці трансформаційних процесів, які змінюють не лише свої громади, а й уявлення про лідерство, турботу, солідарність національних спільнот. І їхні голоси важливо не просто чути, а підсилювати й підтримувати.
Яна Радченко