Новий медіаландшафт та виклики
Ландшафт медіа стрімко змінюється. Глобальні політичні процеси стимулюють антигендерні рухи, скорочується фінансування як громадських організацій, так і незалежних ЗМІ. Навіть міжнародні медіа, зокрема The Washington Post, скорочують штати, що зменшує можливості доносити голоси з України під час війни.
В Україні частина локальних і друкованих медіа закрилася, рекламні надходження мають обмежену кількість видань, деякі редакції працюють фактично в борг. Журналістки та журналісти стикаються з вигоранням і нестачею ресурсів. Можливості медіа суттєво знизилися ще під час пандемії COVID-19, а повномасштабна війна лише поглибила кризу.
В Україні існують нішеві медіа, що спеціалізуються на гендерній тематиці, зокрема Гендер в деталях, Divoche.Media, Повага.Кампанія проти сексизму. Вони формують експертний дискурс, однак для ширших культурних змін важливо виходити до масової аудиторії через локальні та гіперлокальні медіа, які мають доступ до людей у громадах.
Локальні медіа — це медіа, які працюють на рівні міст та областей. Гіперлокальні медіа — це медіа рівня громади. Саме вони є найближчими до людей і формують повсякденні наративи в громадах.
У локальних редакціях працює пропорційно більше жінок, що створює потенціал для світоглядних змін. Водночас серед локальних медіа є ті, що створені або контрольовані політиками, пов’язані з бізнес-групами чи меценатами. Частина має чітке політичне забарвлення.
Інституційна спроможність та гендерна чутливість
У 2016 році аналіз регіональних медіа показав, що лише близько 10 відсотків мали публічну редакційну політику, і лише 6 відсотків із них містили антидискримінаційний компонент. Це свідчило про низьку інституційну спроможність.
Станом на сьогодні близько 50 медіа мають гендерно-чутливі політики, навіть якщо вони не опубліковані, оскільки такої вимоги не існує. Мапування здійснюється, зокрема, Волинським прес-клубом у партнерстві з Незалежною громадською мережею прес-клубів України із використанням індексу гендерної чутливості. Це демонструє поступове зростання знань і відповідальності в медіасередовищі.
(мапа)
Це довготривалий процес, який триває й досі, але вже відбулися помітні зміни у локальних медіа: активніше використання фемінітивів, більше уваги до прав людини, підвищення чутливості до тем дискримінації.
Принципи співпраці
Перед співпрацею важливо дослідити бекграунд видання: структуру власності, репутацію, кадровий склад, аудиторію, наявний контент, редакційну політику та джерела фінансування. Журналістські стандарти дотримуються не завжди, тому варто уникати асоціації з контроверсійними ЗМІ.
Професійні медіа — це не інструмент для піару організації. Співпраця має будуватися на взаємності. Варто ставити питання, чим діяльність організації може бути цікавою для конкретного видання і його аудиторії, що нового можна сказати, чому ця тема важлива саме зараз.
Через обмежені ресурси журналіст/к/и дедалі рідше відвідують заходи офлайн і онлайн. Тому потрібно чітко формулювати інформаційний привід, визначати, чи потрібне широке охоплення, чи точкова присутність у конкретному медіа, а також пропонувати експертну підтримку.
Запит на матеріали з питань прав людини та вразливих груп існує. Громадські організації можуть підвищувати якість матеріалів, надаючи експертні коментарі та перевірену інформацію.
Медіа як стейкхолдер адвокації
Медіа можуть бути важливим стейкхолдером в адвокаційній діяльності. Особливо сильним інструментом є історії змін через особистий досвід. Такі історії, як історія Жизель Пеліко, стають джерелом надії для інших жінок. Подібні приклади є і в різних регіонах України, коли жінки зверталися до редакцій, щоб підтримати інших та застерегти їх.
Місцеві медіа постійно шукають експертні коментарі, тому важливо позиціонувати себе як експертку чи експерта, пропонувати авторські колонки та тематичні матеріали. Це можливість вийти за межі інформаційної бульбашки соціальних мереж.
Побудова довготривалих стосунків із журналістами та журналістками на основі спільних цінностей створює підґрунтя для партнерства. При формуванні бюджетів варто передбачати кошти на інформаційний супровід або створення тематичних матеріалів у ЗМІ. Це підтримка як місії організації, так і стійкості самих медіа, які формують культуру в громадах і можуть стати партнерами у просуванні прав людини та принципів рівності.
Богдана Стельмах