18 березня ми презентували нашу Мережу на онлайн-заході в межах Комісії ООН з питань становища жінок. Наша команда розповіла про історію створення Мережі, про те, що вона означає для кожної з нас, а також про роботу, яка стає можливою завдяки Мережі. Ми зосередили зусилля низових феміністичних груп та обговорили, які принципи дають змогу створити більш гнучку, дбайливу, стійку та феміністичну інфраструктуру ресурсного забезпечення руху. Ми поділимося нашими ключовими зауваженнями та рекомендаціями щодо адвокації в серії з трьох статей.
У третій і останній статті циклу, написаній нашою членкинею Оксаною Потаповою, йдеться про системні зміни, необхідні для воєнного сьогодення та післявоєнного майбутнього України, з феміністичного погляду. Шукайте частину один (про фінансування для стійкості) та два (про спільноти турботи) в попередніх статтях.
Упродовж двох років війни в Україні феміністичні організації, жінки, дівчата, особи з інвалідністю, історично маргіналізовані групи та внутрішньо переміщені особи стикаються з безпрецедентними викликами. Ці виклики стосуються особистої та сімейної безпеки, ризиків для психічного та фізичного здоров’я, а також за браком можливостей для отримання засобів до існування. Згідно з нещодавнім Оперативним ґендерним аналізом, в Україні 17,6 мільйона людей потребують міжсекторальної гуманітарної допомоги[1]. Жінки та дівчата становлять 55% з 11,1 млн осіб, на яких була спрямована допомога, та 57% із 17,6 млн осіб, які потребують допомоги та захисту. Водночас станом на серпень 2023 р. жінки становили 61% усіх переміщених осіб. Численні чинники вразливості, з якими стикаються жінки, включають збільшення неоплачуваного тягаря догляду; втрату роботи та зростання бідності; серйозні проблеми з психічним здоров’ям та зростання гендерно зумовленого насильства.
Попри це, феміністичні активістки, керуючись соціальною відповідальністю, потребами своїх громад, феміністичними цінностями та принципами, залишаються одними з перших, хто реагує на гуманітарну кризу, спричинену війною. Більшість феміністичних правозахисниць, які працювали в довоєнний період, усе ще мають бажання і здатність і далі працювати у сфері жіночого лідерства, прав жінок та участі жінок у політичному й соціальному житті України. Дослідження підтверджують, що жіночі правозахисні організації, а також низові активісти та громадські групи були та залишаються в авангарді гуманітарного реагування. Багато феміністичних та жіночих правозахисних організацій спираються на свої зв’язки в громадах і розширюють сферу діяльності від гуманітарної до психологічної підтримки, водночас не полишаючи своєї адвокаційної роботи. Два роки потому їхня ситуація (цитата) «характеризується одночасною стійкістю та виснаженням». Фінансування гуманітарної роботи зменшується, а бюрократичні вимоги донорських організацій та ієрархічні відносини з місцевими партнерами залишаються реальністю.
Наша робота відбувається на тлі цього контексту, і ми хочемо виділити наш внесок у вирішення цього виклику — «Українську феміністичну мережу за свободу й демократію». Заснована у вересні 2022 року українськими низовими феміністками та правозахисницями, вона мала на меті заповнити кілька прогалин, які ми виявили: одна з них — доступ до фінансування для низових груп; інша — вигорання та виснаження активісток, які часто не мають достатньо ресурсів, щоби подбати про себе, і змушені шукати рішення поза межами своєї активістської спільноти. Мережа також мала на меті відповісти на потребу в місцевих голосах з України, щоб заповнити прогалину в знаннях про регіон і контекст із боку українських феміністок, на противагу дослідницям Глобальної Півночі.
Протягом року ми підтримали 15 ініціатив та окремих активісток, опублікували 18 текстів та провели 2 заходи з розбудови спільнот для членів мережі. Ми також розпочали роботу над системним аналізом нашого підходу та розробкою рекомендацій для системних змін на кількох рівнях.
Нижче ви знайдете наші ключові адвокаційні рекомендації щодо системних змін, необхідних для воєнного сьогодення та післявоєнного майбутнього України, з феміністичного погляду.
Постановка проблеми: прогалини в участі жінок у процесах відновлення
Спектр проєктів, які реалізують наші партнерки, охоплює від гуманітарної допомоги до підтримки жінок у пошуку роботи, від психологічного відновлення до інтеграції в суспільство через мистецтво тощо. Вони також проводять культурні заходи, інформаційні кампанії та підвищують обізнаність про роль жінок в історії та сучасних реаліях України. Ми вважаємо, що вся ця робота є основою стійкості українського суспільства під час війни. Її потрібно бачити, належним чином визнавати та інтегрувати в розмови про майбутні зміни та відновлення.
Попри загальне визнання[2] ґендерного впливу російської війни на українське суспільство, а також визнання[3] різноманітних ролей, які жінки відіграють у підтримці соціальної стійкості під час війни, інфраструктурі відбудови, а також політиці щодо відновлення України бракує чіткого ґендерного підходу[4] як на національному, так і на місцевому та навіть міжнародному рівнях. Водночас правозахисні та феміністичні організації разом із міжнародними партнерами й далі виступають за ґендерно-чутливе післявоєнне відновлення України[5]. Підсумовуючи, можна сказати, що зростає розрив між реаліями на місцях, доповідями жіночих правозахисних організацій та національними й міжнародними дискурсами щодо (ґендерно-чутливої/феміністичної) допомоги у воєнний час та післявоєнної відбудови України.
У медійному дискурсі та у вищих ешелонах влади закріпився набір наративів[6], що зосереджуються на «стійкості жінок»[7], їхньому героїчному внеску у військові зусилля та беззаперечному лідерстві. Перша леді Олена Зеленська заявила, що «Жінки вже довели своє лідерство в суспільстві, і нам просто потрібно прийняти це»[8], додавши: «Насправді, ми можемо сказати, що рівень гендерної рівності в Україні можна порівняти з європейським»[9]. Ці наративи не враховують задокументовані реалії життя жінок, про які повідомляють феміністичні організації, що працюють із громадами, зокрема зростання рівня бідності та безробіття серед жінок, нестабільність, спричинену вимушеним переселенням, а також збільшення кількості випадків домашнього насильства (див. Оперативний ґендерний аналіз вище).
Наративи про післявоєнне відновлення України, представлені під час «Міжнародної конференції з питань відновлення України» (Лондон), зосереджені на економічному зростанні, керованому бізнесом, та залученні інвестицій (Potapova&O’Sullivan, 2024). Громадяни розглядаються через поняття «людського капіталу», необхідного для відновлення економіки. Соціально-економічні, інфраструктурні та комплексні безпекові потреби різних груп населення частково включені в цей дискурс, але не підкріплені економічним чи політичним вибором. Це призводить до зростання відчуття розриву між життєвими реаліями населення України та рішеннями уряду, який стверджує, що веде війну «за свій народ» (Дутчак, 2024).
Відповідь:
Феміністичні дослідниці безпеки та миру стверджують, що є прямий зв’язок між сталим миром, інклюзивним післявоєнним відновленням та ґендерно-трансформативною економічною й соціальною політикою, яка спрямована на усунення коренів нерівності, спричиненої або поглибленої війною[1]. Тому вкрай важливо забезпечити прийняття та належне впровадження феміністичного підходу до відновлення України, включно з наведеними нижче рекомендаціями:
- Інклюзивний і прозорий діалог щодо відбудови: необхідно докласти більше зусиль, щоб забезпечити залучення громадянського суспільства, зокрема жіночих правозахисних організацій, профспілок та активісток до процесів прийняття рішень і обговорення програми відновлення. Такі розмови та простори для постійної взаємодії необхідно створювати, підтримувати й фінансувати на всіх рівнях — від місцевого (де більша частина відновлення відбувається на щоденній основі) до національного й міжнародного (де формується більшість наративів і розподіляються ресурси).
- Включення ґендерно-чутливого та феміністичного аналізу підходів, політик та процесів відновлення. Враховуючи переконливі докази в літературі та попередніх (пост)конфліктних ситуаціях щодо ролі оплачуваної та неоплачуваної праці жінок і жіночого лідерства для загального соціального добробуту, аналіз усіх рішень, пов’язаних із відновленням, має включати перспективу, яка ґрунтується на ґендерно-трансформаційному підході. Співпраця з академічними дослідницями, місцевими аналітичними центрами та неурядовими організаціями має вирішальне значення для забезпечення ґрунтовного аналізу. Такий аналіз вже проводиться міжнародними ГО у партнерстві з місцевими організаціями, і його необхідно враховувати при прийнятті подальших рішень[2].
- Зосередження на участі жінок у політичному та економічному житті у взаємозв’язку з демократією та соціальним добробутом. Інвестиції в жіноче лідерство та участь жінок в економічному та політичному житті мають вирішальне значення для забезпечення більш сталого та стійкого суспільства. Однак спроможність до лідерства безпосередньо пов’язана зі структурною підтримкою, доступною жінкам через програми соціального забезпечення, гідні умови праці, програми запобігання ґендерно зумовленому насильству та політичні квоти. Очікування від жінок, що вони й надалі будуть «стійкими» самостійно, не призводять до стійких результатів, а радше створюють атомізовану та індивідуалізовану спроможність, що суперечить логіці соціальної згуртованості.
На завершення ми хотіли б повторити рекомендації, викладені в нещодавньому аналітичному документі «Центру феміністичної зовнішньої політики» (Берлін), у якому зазначено, що «феміністичний підхід виходив би зрозуміння того, що для досягнення стійкого та справедливого миру недостатньо просто зупинити збройний конфлікт. Феміністичний підхід кинув би виклик панівним моделям відновлення, закликаючи до структурних змін, здатних подолати соціальні моделі нерівності та виключення. Застосування феміністичної оптики дозволило б не просто робити гучні заяви про рівність, а й справді забезпечити механізми та умови для повноцінної участі жінок, ЛГБТІК+ та інших меншин на всіх етапах процесу відновлення та відбудови». (Ломоносова, Провань, 2024).
