18 березня ми презентували нашу Мережу на онлайн-заході в межах Комісії ООН з питань становища жінок. Наша команда розповіла про історію створення Мережі, про те, що вона означає для кожної з нас, а також про роботу, яка стає можливою завдяки Мережі. Ми зосередили зусилля низових феміністичних груп та обговорили, які принципи дають змогу створити більш гнучку, дбайливу, стійку та феміністичну інфраструктуру ресурсного забезпечення руху. Ми поділимося нашими ключовими зауваженнями та рекомендаціями щодо адвокації в серії з трьох статей.
У другій частині, написаній нашою членкинею Лесею Берездецькою, йдеться про принципи розбудови спільнот турботи, якими ми хочемо поділитися зі світовим феміністичним рухом. Шукайте частину один (про фінансування для стійкості) в попередній статті та слідкуйте за нами для частини три (про феміністичне бачення майбутнього).
Мене звати Леся Берездецька, я феміністична активістка зі Львова. Я хочу поділитися, як наша робота з низовими активіст_ками спрямована на зміну парадигми співпраці та партнерства, що ґрунтується на принципах солідарності, турботи та горизонтальних зв’язків.
Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну я організувала внутрішньо переміщених осіб (ВПО) в інтеграційно-ресурсному центрі «Поруч» для економічної (курси професійної орієнтації), соціальної та культурної інтеграції, а також відновлення жінок за допомогою арттерапії. Після мого вигорання і кількох місяців відновлення та самодопомоги я приєдналася до «Української феміністичної Мережі» як ком’юніті-менеджерка.
Декілька слів про наших членкинь: у нас досить інклюзивна спільнота активіст_ок із різним бекґраундом — жінки різного віку, з різних куточків України, різних країн СНД, лесбійки, небінарні особи, ліві квір-феміністки, викладачки в університетах, феміністичні художниці та поетеси; активістки, які працюють із жінками з інвалідністю; активістки, які навчають дівчат і жінок, як запобігти гендерно зумовленому насильству; активістки, які працюють із сучасним досвідом міграції як джерелом для історії; активістки, які допомагаючи жінкам здобути професійні навички для економічної незалежності; активістки, які працюють близько до лінії фронту та організовують жінок, які евакуювалися з прифронтових територій, що наразі окуповані росіянами. Ми прагнемо, щоб у Мережі були представлені перехресні та різносторонні досвіди та ідентичності, оскільки це створює простір для діалогу, навчання та розширення нашої політичної повістки.
Робота нашої мережі зосереджена на розбудові спільноти з низовими феміністичними ініціативами та окремими активіст_ками за допомогою надання субгрантів на їхню діяльність та створення простору для взаємного навчання, обміну досвідом та колективної адвокації. Ми також інтегруємо аспекти турботи, соціального добробуту і критичного розуміння піклування про себе в усю нашу роботу.
Перший рік роботи з розбудови спільноти був присвячений аналізу спільного контексту, його визначенню, визнанню нашої роботи, означення спільних викликів та шляхів їхнього подолання. У перший рік вторгнення феміністичні активіст_ки були на передовій, допомагаючи тим, хто були змушені покинути свої домівки. Тож наша спільнота — це місце, де активіст_ки обмінюються досвідом, отримують визнання роботи одна одної та вписують її в загальну картину процесів опору.
Це також місце, де ми можемо практикувати альтернативні шляхи відновлення. Досить багато активіст_ок борються з вигоранням. І це провокує незадоволення собою та самозвинувачення в тому, що людина не може бути ефективною під час війни, яка потребує багато роботи для підтримання та організації інших жінок. Також контекст України, особливо для жінок, які зазнали впливу патріархату та російської економічної та культурної колонізації (від наших батьків, які виросли в Радянському Союзі, та від інших форм неоколоніалізму). Ці гноблення і завоювання впливають на них психологічно по-різному: надмірна відповідальність і недооцінка, втрата ідентичності, придушення і критика себе та інших людей. Тож під час двох зустрічей у Карпатах, які також були частиною відновлення, ми визначали зовнішні виклики та наші феміністичні відповіді на них. Через це ми будували довіру між собою та оцінювали нашу роботу.
Також ми ділилися своїми знаннями та практиками, адже маємо різний досвід – фріганські практики, навички жіночої самооборони, театралізований феміністичний перформанс про звинувачення жертв, квір-стенд-ап про небінарний досвід української біженки, мистецькі практики виготовлення українських традиційних прикрас та інші арттерапевтичні практики. Обмін знаннями та досвідом, як і видами ресурсів, також є частиною опору та стійкості – ставати більш інклюзивними та чутливими до досвіду один одного в громаді. А ще так ми забезпечуємо феміністичну суб’єктність. Отже, потреби феміністичних активіст_ок нашої Української феміністичної Мережі, якими ми поділилися, пов’язані з культурою самодопомоги, турботою про своє психічне здоров’я. Це наша взаємна домовленість між собою.
На прохання активіст_ок нашої спільноти ми надали ресурси для турботи про психічне здоров’я, підтримавши фінансову безпеку для покриття базових потреб, включаючи оплату оренди житла, психотерапію та харчування у випадках безробіття через вигорання.
Ця підтримка благополуччя та відновлення після вигорання є важливим компонентом нашої роботи, і ми розглядаємо її як політичне зобов’язання. Поряд із наданням грошей, ми створюємо дискусії серед наших учасників про коріння вигорання, які лежать у системах трудової експлуатації та бюрократії великих донорів, і таким чином намагаємося перекласти відповідальність з окремих людей на системи. Ми також культивуємо серед себе ідею, що ми є цінними такими, якими ми є, навіть якщо ми не є продуктивними. Одна з наших учасниць, яка отримала грант на безпеку, розповіла нам пізніше: “Це був перший раз у моєму житті, коли я зрозуміла, що мій добробут – це мій головний проект, а не якийсь зовнішній результат. Це дійсно змінило те, як я бачу себе”.
Ці принципи солідарності, турботи та горизонтальних зв’язків ми також втілюємо в онлайн-спільноті, яку будуємо через чат, онлайн-зустрічі та семінари з організаційного розвитку. У чаті ми ділимося досвідом, визначаємо виклики, шукаємо відповіді на них, ділимося можливостями та підтримуємо один одного. Крім того, ми проводимо організаційний розвиток – вже був тренінг з управління організаціями та ініціативами, який включав стратегічне планування, проектний менеджмент, івент-менеджмент та фасилітацію подій. Зараз ми плануємо організовувати більш тематичні заходи, такі як школа деколонізації, тренінги з навчання фасилітації заходів, заходи з підготовки адвокаційних кампаній.
Ми розглядаємо ці практики як деколоніальні форми опору. Ми хочемо поділитися ними з феміністичним рухом у всьому світі та змінити культуру низової організації.
Ось як ці практики реалізуються для нас на індивідуальному рівні:
Ми надаємо пріоритет створенню просторів для діалогу та обміну досвідом. Ми зосереджуємося на агентності – підтримці нашої здатності бути проактивними та проявляти ініціативу, що ґрунтується на нашій суб’єктності. Ми розуміємо, що фізична та психологічна безпека є нашою базовою потребою, яка дозволяє нам бути активними. Ми також приділяємо увагу оцінюванню роботи один одного, в тому числі шукаємо справедливої компенсації за неї та уникаємо очікування, що активіст_ки повинні працювати безплатно. Ми емпатичні один до одного, підтримуємо нашу видимість і потребу бути почутими, створюємо безпечний простір для практики нашої впевненості і сприймаємо один одного як рівних. Зрештою – ми солідарні один з одним.
Аналізуючи контекст нашого активізму, ми ділилися досвідом експлуатації з практики колонізації, яка також включала в себе відносини із західними донорськими структурами, і в неурядовому секторі, де багато хто з нас працює. Ми, феміністки з України, хочемо змінити нашу сферу діяльності, середовище та відносини, що загалом можна описати як шлях від експлуатації до людиноцентричного підходу. Це включає в себе зміни в нашій роботі, які стосуються:
Організаційного рівня:
- комунікація: ненасильницька екологічна комунікація, без пасивної агресії, більше емпатії;
- політики в організації, які включають підходи в управлінні з турботою про команду та психічне здоров’я людей, стосунки між членами, ненасильницькі робочі процеси при однаковій увазі до завдань; прозорість та розподіл роботи, що робить видимою цю турботу в командах;
- повернення до феміністичних принципів владних відносин, питань експлуатації та психічного здоров’я в численних жіночих організаціях, які відтворюють мізогінні патріархальні та неоліберальні підходи до роботи та взаємодії;
- горизонтальна взаємодія – ми хочемо побудувати такі способи спільної роботи та життя, де не буде чіткої ієрархії;
- нерівний розподіл коштів. Зміни тут полягають у переході від експлуатації до партнерських відносин. Зараз у фокусі коштів на результат, на кількісні показники і вичавлювання ресурсів активістів, їх виснаження, орієнтація на “успіх”, а нам потрібні стосунки з більшою довірою і визнанням нашої експертизи.
На національному рівні:
- Політики в країні – від віктимізації жертв ґендерно зумовленого насильства до культури згоди; від неоліберального підходу до відновлення до більш інклюзивної економіки догляду та системи добробуту, що враховує доглядову роботу, яку виконують жінки.
Міжнародний рівень:
- Визнання українських феміністок у міжнародній феміністичній спільноті, яка також орієнтується на західні візії та теорії фемінізму, і навіть деколоніальні підходи сліпі до російської колонізації та її специфіки в Україні;
- Антимілітаристський аналіз деяких західних феміністок не дозволяє визнати наше право на опір імперській російській агресії. Національні інтереси українських феміністок пов’язані зі свободою та демократією, а не з націоналізмом.
Ми також дуже зацікавлені в розширенні феміністичних мереж солідарності з українськими феміністичними активіст_ками за кордоном та з активіст_ками з інших контекстів війни та деколонізації. Тож, будь ласка, зв’яжіться з нами, якщо у вас є ідеї для співпраці, або якщо ви просуваєте подібний порядок денний у своєму регіоні і стикаєтеся зі схожими викликами. Давайте працювати над ними разом.